Людина міцна своїм корінням

Написано Adm в . Опубликовано в Люди Херсонщины

Дитинство і юність

Він пишається тим, що виріс на сірогозькій землі, що його діди-прадіди були хліборобами, хоча сам він на землі вже давно не працює. Микола Петрович Білоблоцький — приклад людини з незгасимою вірою в благополучне майбутнє України і приклад того, як хлопець з простої селянської сім’ї, з маленького, загубленого в степах Таврії села своїми знаннями та наполегливою працею зміг здобути шану від людей і визнання його професійних та організаторських здібностей.

Сім’ю Петра Трохимовича та Марії Федорівни Білоблоцьких за сучасними мірками можна вважати багатодітною, а за мірками сорокових років минулого століття — середньостатистичною. Адже для багатьох родин того часу було нормальним явищем виховувати четверо, п’ятеро, а то й восьмеро і більше дітей. Тож Петру та Марії Білоблоцьким доводилося працювати з ранку до вечора, аби поставити своїх п’ятьох дітей — Георгія, Олександру, Тетяну, Петра і найменшого Миколу — на ноги, дати їм належну освіту. «Вивести в люди», як вони говорили.

Найменшому Миколі батька так і не довелося побачити. Той загинув у роки Великої Вітчизняної війни в боях за Прибалтику. Мати самотужки опікувалася дітьми. Та надломилася… Важка виснажлива праця, недоїдання й недосипання, втрата чоловіка, повсякчасна турбота про велику сім’ю — забрали її життєві сили, і в 1957 році Марія Федорівна пішла з життя. Миколі на той час виповнилося лише 14 років…

Дитинство хлопця було тяжким, як і в усіх дітей післявоєнної доби. Іноді сім’я і голодувала, і вдягти, і взути було нічого, та це не заважало Миколі тягнутися до знань.

Олександра Андріївна Качан, перша вчителька Миколи Білоблоцького, згадує його, як здібного в навчанні та старанного учня, котрий мав гарну пам’ять, любив займатися спортом. А на канікулах хлопець разом з одноліткам працював у колгоспі, заробляв першу трудову копійку. Так промайнули шкільні роки Миколи Білоблоцького.

Його ж подальше становлення, як особистості, як фахівця, тісно пов’язане з основами буття сільських трудівників — особливої категорії людей за своєю суттю, які щовесни беруться за нелегку працю, щоб закласти надійну основу майбутнього врожаю, бо в цьому сенс їх життя, добробут родин. Село так жило і житиме завжди. Саме за таким принципом вибудував своє життя і Микола Петрович Білоблоцький.

Все, що відбувалося в його подальшому житті, слід розділити на кілька категорій, аби зрозуміти, скільки зусиль довелося докласти хлопцю зі звичайної селянської сім’ї, щоб стати тим, ким він є нині.

Освіта

У1962 році Микола Білоблоцький закінчив Херсонський гідрометеорологічний технікум. Через кілька років вступив на навчання до Херсонського сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1970 році, здобувши спеціальність «вчений-агроном». Було ще й навчання у Вищій партійній школі при Центральному Комітеті (ЦК) Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) в Москві (1977)і в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС (м. Москва), і захист кандидатської дисертації «Удосконалення методів аналізу господарського керівника» (1983 р.) на кафедрі управління соціально-економічними процесами вищевказаної академії. Після захисту М.П. Білоблоцький здобув ступінь кандидата економічних наук. Має звання «Заслужений економіст України».

Кар’єра

Паралельно з навчанням Микола Петрович працював. Про його трудову біографію найліпше розкажуть сухі факти з його трудової книжки. Розпочав юнак свою трудову діяльність у 1961 році робітником Херсонського морського порту.

З 1962-го — технік-гідролог Північнокавказького управління (місто Калач-на-Дону).

У 1964 році працює інженером будівельно-монтажного управління № 14 «Укрводбуд» (м. Снігурівка Миколаївської області).

bilob1З 1964 по 1991 рік присвятив себе партійній роботі: був інструктором Миколаївського обласного комітету Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України (ЛКСМУ), першим секретарем Жовтневого районного комітету ЛКСМУ, другим, першим секретарем Миколаївського обкому Компартії України (КПУ), секретарем, другим секретарем ЦК ЛКСМУ, інспектором ЦК КПУ, другим секретарем Черкаського обкому КПУ.

У березні 1990 року вперше отримав мандат народного депутата України І скликання. Входив до складу групи «За соціальну справедливість». У Парламенті Микола Білоблоцький очолив Комісію з питань соціальної політики та праці, був членом Президії Верховної Ради України. Саме в цей час створювалася нова законодавча база в сфері функціонування всіх галузей життя незалежної України. Верховною Радою було розроблено низку законів, які мали фундаментальний характер у сфері соціального захисту населення, збереження та відтворення потенціалу України. З 1994 по 1996 рік працював генеральним директором компанії «Золоті ворота».

В 1996-1997 роках обіймав посаду Міністра праці в другому Кабінеті Міністрів Павла Лазаренка. За цей рік міністерство впровадило низку важливих соціальних ініціатив і реформ.

З 1997 по 1998 рік — Міністр праці та соціальної політики, Віце-прем’єр-міністр з питань соцполітики в уряді Валерія Пустовойтенка. В надзвичайно складній економічній та фінансовій ситуації Уряд здійснював послідовні кроки для підвищення та своєчасної виплати зарплатні, пенсій, стипендій, фінансування різних соціальних статей бюджету.
У квітні 1998 року Микола Петрович очолив урядову комісію, що з’ясовувала причини та ліквідувала наслідки трагедії на шахті ім. Скочинського в Донецьку, здійснювала заходи щодо нейтралізації організованих злочинних груп в Автономній Республіці Крим. А вже у травні за Указом Президента України «Про заходи із забезпечення конституційних прав громадян, а також керівництва процесами життєдіяльності міста Одеси» тимчасово суміщає роботу в Уряді з виконанням обов’язків мера Одеси.

З листопада 1998 по листопад 1999 pp. Микола Білоблоцький — голова Адміністрації Президента України Леоніда Кучми.

Більше шести років (з 1999 по 2005 роки) М.П. Білоблоцький — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії. В різні часи Микола Петрович був членом Ради національної безпеки і оборони України, обіймав ключові посади у важливих державних органах, у тому числі очолював наглядову раду Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям», працював заступником голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи. У 2007 році став радником Прем’єр-міністра України Віктора Януковича.

З квітня 2010-го є представником Кабінету Міністрів України в Київській міській раді та Київській міській державній адміністрації. На цій посаді М. Білоблоцький відповідає за забезпечення взаємодії міської влади з урядом і здійснює контроль над роботою адміністрації столиці та Київради.

Політичні вподобання

З 1966 по 1991 рік був членом Комуністичної партії Радянського Союзу. Обирався до Ревізійної комісії Центрального Комітету Комуністичної партії України (КПУ), членом облкомітету КПУ, членом ЦК ВЛКСМ, а також депутатом обласної ради.

Зараз є членом Партії регіонів. На дострокових парламентських виборах 2007 року керував роботою виборчого штабу Партії регіонів. У квітні 2010-го очолив центральну контрольну комісію партії влади.

Нагороди та регалії

Є державним службовцем 1-го рангу. Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Кавалер орденів Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», «За заслуги» III, II і І ступенів. Нагороджений орденом Дружби народів (Російської Федерації) та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Серед нагород також є медалі та Почесна грамота Кабінету Міністрів України.

Сьогодення

Напередодні поважного ювілею Микола Петрович сповнений сил та енергії, продовжує невтомно працювати в ім’я неньки-України. Для дем’янівців Білоблоцький — не лише знаний в Україні та за її межами земляк, а й взірець особистості з глибоким почуттям любові й поваги до людей, до рідного краю, які дали йому сили долати непрості життєві вершини. На підтвердження цього наведемо уривок з його інтерв’ю, яке він дав для газети кілька років тому: «Людина, яка має відповідну освіту і культуру, повинна мати й відповідну мораль та етику. Буваю в рідному краї майже кожного року, інколи це дві-три години. Використовую час, коли їду на відпочинок до Криму. А це буває в різні пори року. Як я можу не заіхати, коли могила моєї мами тут. І коли я побуваю біля тієї могили, і як людина зроблю просто те, що кожна нормальна людина повинна робити, — вшаную її пам’ять — мені стає легше. І до того причетні вже і дружина, і син. Тобто вони знають, що я картатиму себе, якщо не заїду, і на душі в мене буде неспокійно. Навіть на відстані (а ви знаєте, що доля носила мене по землі, може, як нікого — довелося працювати в Черкаській, Миколаївській областях, Одесі, Хмельницькому, Житомирі, Москві, Києві), якщо сумно чи десь меланхолія, як кажуть, охопить душу, я весь час думаю про ті степи, про те дитинство, про той край, який зростив мене. Я думаю про нього тільки добре, хоча знаю, що людям живеться нелегко. І коли думаю, то згадую лише добро. Я навіть більше скажу. У мене є своя формула того, що генетично людина прив’язана своїм здоров’ям, своїм почуттям до рідної землі. І якщо лікуватися і вживати трави, то брати їх треба там, де ти народився і виріс. Скажімо, так, воно наче не до теми, та дехто говорить, що це край забитий, далекий. Але, коли я тільки приїхав, то відразу сказав, що такого високого неба я вже давно не бачив, такого чистого повітря давно не вдихав. Зізнаюся в істинній любові до рідної землі. Зізнаюся в тому, що з плином років мене все більше сюди тягне.

Батьків та рідну землю не вибирають, якими б вони не були. А землякам хочу сказати: щоб відродити свій край, треба змусити себе відчути, що ти господар, що земля твоя. Працюйте на ній, бо земля любить працьовитих».

У цих простих, безхитрісних словах уся сутність Миколи Петровича Білоблоцького. Сірогозці передають вітання своєму земляку і бажають шановному ювіляру молодечого запалу, наснаги, міцності духу для здійснення всього задуманого та випробуваних труднощами друзів на довгі-довгі роки!

Обратная ссылка с вашего сайта

Оставьте комментарий

140