Кто тебе ближе – «Маэстро» или Бандера? Пришло время решать!

Написано . в . Опубликовано в Новости

Одно из моих любимых мест в Киеве – памятник военным летчикам на Днепровском спуске возле Парка Славы. Когда видишь панораму города, на фоне которой – уставшая фигура легендарного «Маэстро», капитана Титаренко/Леонида Быкова, еще раз задумываешься, какой ценой нам досталось это все: отстроенный заново послевоенный Киев, мир, возможность работать, развиваться, в конце концов – жить.

Вернее, это нам с вами все просто «досталось». А наши дедушки и бабушки (да-да, «деды воевали», и в данном случае это не идеологическое клише, а факт) Киев защищали, освобождали и вырывали Победу ценой невероятных усилий и огромного количества жизней.

Помните легендарное: «Как же вы не заметили? Мы же сегодня над моей Украиной дрались!»?

Дрались и победили. А значит – нужно помнить это и ценить. Но что делаем сегодня мы? Отказываемся от этой Победы и героического прошлого? Говорим, что миллионы украинцев погибли зря в Великой Отечественной войне?

По крайней мере, такой вывод напрашивается исходя из действий власти, некоторых «активистов» и «историков». Сегодня они хотят переименовать проспект генерала Ватутина, освобождавшего Киев, в проспект Романа Шухевича, а Московский проспект – в проспект Степана Бандеры.

Логического объяснения этому (кроме желания насадить обществу идеологию новых «героев») нет. Аргументов против такого решения – предостаточно. Начиная от прямого сотрудничества этой двойки с нацистами, «боевом прошлом» Бандеры в качестве агента «Абвера», и заканчивая тем фактом, что никто из этих «героев» за всю жизнь даже ни разу не был в Киеве.

Можно долго приводить аргументы о том, почему Бандера и Шухевич – военные преступники. Но я не хочу превращать этот текст в историческую статью – кого заинтересует, может найти в интернете достаточно информации, почитать труды серьезных исследователей.

Я скажу просто. Если жителей Львова устраивает тот факт, что Шухевич и батальон «Нахтигаль» вошли в город в составе вермахта, и они готовы закрывать глаза на причастность «провидныка» к массовым убийствам евреев (о чем неоднократно упоминали израильские историки), а затем и поляков, и украинцев, и русских, то пускай называют улицы своего города так, как хотят.

Я же, как человек, родившийся и выросший в Киеве, не понимаю, как могут появиться проспекты Бандеры и Шухевича в городе, где сотни тысяч людей погибли в от рук нацистов и полицаев Бабьем Яру, Дарницком концлагере… В городе, где около 400 тыс. солдат Красной армии погибло при его освобождении…

Не представляю, как могут соседствовать в одном городе памятник Маэстро/Быкову и, к примеру, проспект имени Шухевича, который был замкомандира и в спецподразделении абвера «Нахтигаль», и в 201-ом батальоне охранной полиции, уничтожавшем советских партизан в Белоруссии (странная какая-то форма «борьбы за независимую Украину», вы не находите?). Это станет настоящим позором для Киева и его жителей!

Рад, что сегодня подобные мысли разделяет огромное количество киевлян. Именно поэтому на сайте КГГА, где идет голосование «за» или «против» переименования, сторонники Бандеры и Шухевича опережают противников всего на 200 голосов. И то – данный результат несправедлив, поскольку онлайн-система дает возможность голосовать не только киевлянам, а всем желающим из других городов. Чем, безусловно, воспользовались «патриоты».

Но у нас еще есть время! Голосование длится до 28 мая, и я призываю всех неравнодушных людей зайти на сайт киевской госадминистрации и проголосовать против переименования проспектов. Похожие призывы уже распространяется по сети и другие люди. Поэтому надеюсь, что вместе мы сможем защитить улицы нашего города!

Киев останется городом Маэстро, а не Бандеры!

Заходите по ссылкам и проголосуйте за это!

п-т Ватутина => п-т Шухевича: http://projects.kievcity.gov.ua/projects/view.php?P=207

п-т Московский => п-т Бандеры: http://projects.kievcity.gov.ua/projects/view.php?P=210

Важен каждый Ваш голос!

Евгений Филиндаш

Оцените историческую справку со страницы голосования КГГА:

Історична довідка

Проспе́кт Генера́ла Вату́тіна — проспект у Дніпровському і Деснянському районах міста Києва, місцевість Чорторий, житлові масиви Райдужний, Вигурівщина-Тро єщина та Кибальчич. Пролягає від Московського мосту до вулиць Теодора Драйзера і Братиславської.
Виник у 1975 році як Новий проспект. Сучасну назву отримав у 1975 році на честь радянського військового діяча Миколи Ватутіна. До початку 1980-х років пролягав до бульвару Перова.

Вату́тін Мико́ла Фе́дорович (нар. 3 (16) грудня 1901, Чепухино, біля Валуйки, Воронезька губернія —пом. 15 квітня 1944, Київ) — член РКП(б)—ВКП(б), учасник боротьби проти повстанської армії Нестора Махна та встановлення радянської влади в районі міст Луганськ і Старобільськ. Радянський воєначальник,ге нерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Один з 4-х командувачів фронтами, загиблих у роки Другої світової війни на фронті. Член Ревізійної Комісій КП(б) України в 1940 — 1944
У 1938 році полковник Ватутін призначається начальником штабу Київського особливого військового округу. З 17 по 28 вересня 1939 року в ході Польського походу — начальник штабу Українського фронту, а в липні 1940 року йому, вже в званні генерал-майора, довіряється пост начальника Оперативного управління — заступника начальника Генерального штабуЧервоної Армії.
З 30 червня 1941 — начальник штабу Північно-Західн ого фронту. У травні — липні 1942 року — заступник начальника Генштабу і представник Ставки ВГК на Брянському фронті. З 14 липня по жовтень 1942 року командував Воронезьким фронтом.Під час Сталінградської битви командував Південно-Західн им фронтом. 22 березня 1943 року Ватутін знов призначений командувачем Воронезького фронту.
Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь у битві за Дніпро, звільненні Києва (6 листопада 1943 року), а також у подальших операціях з вигнання німців із Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченк овської операції оточили чимале угрупування Вермахту та ліквідовували його.
15 квітня Ватутін помер у військовому шпиталі № 3582 (на території школи №138) у м. Києві. Похований у Києві. Поблизу будівлі Верховної Ради йому встановлено пам’ятник.
Цінність особи Ватутіна в історії України досить суперечлива. Як стверджує історик Володимир Сергійчук, він кидав сотні людей беззбройними під німецькі танки. Особливо на території України. І тільки завдяки гарматному м’ясу такі генерали як Ватутін вигравали битви. Це велика трагедія народу.
Як відомо, основний удар по ворогу у битві за Київ 1943 року було вирішено завдати силами 1-го Українського фронту з Букринського плацдарму, де дуже високий і крутий правий берег Дніпра, який до того ж був добре укріплений німцями: кожні кілька метрів кулемет, гранатомет, гармата. Саме на ці неприступні укріплення злочинно, бо без підготовки, без переправних засобів прямо з маршу кидали червоні командири неозброєних, необмундировани х сільських хлопців і дядьків, мобілізованих на щойно взятому Лівобережжі. Відомий російський письменник Віктор Астаф’єв, учасник форсування Дніпра, згадував про це так: «Двадцять п’ять тисяч воїнів входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п’ять. Через п’ять-шість днів усе це спливає. Уявляєте?» Умови, в яких радянські частини брали Київ, здебільшого мали такий вигляд: вояки у домашньому одязі йшли, як на ешафот, адже попереду — широченна холодна ріка, німецькі кулемети, бомби, а позаду — «загороджувальн і загони» автоматників НКВС. З огляду на це тодішній командувач Центрального фронту, генерал армії Костянтин Рокосовський сказав на військовій раді: «Це не війна, а геноцид народу». Він спробував через кур’єра передати інформацію про це Сталіну, але Ватутін заборонив посланцеві розказувати про це в Генштабі.

Рома́н Шухе́вич (*30 червня 1907, м. Львів — † 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова) —український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжи й, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950).
Під час навчання у Львівській гімназії Роман Шухевич активно включається у вир національно-виз вольної боротьби в молодіжних націоналістични х та багатьох спортових організаціях. Прилучається до праці в молодіжній сітці УВО.В 1925 році Роман Шухевич стає повноправним членом УВО (Української Військової Організації).Па ралельно із навчанням у Львівській політехніці в 1928-1929 роках закінчив старшинську школу польської армії. Згодом, інкогніто, закінчив спеціальні курси для військових старшин (офіцерів).
В 1929 році Шухевич вступає до ОУН як один із перших її членів.
В 1934 році попадає до концлагеру в Березі Картузькій, а з нього до польської тюрми. В 1938-1939 роках приймає активну участь в організації «Карпатської Січі» та в керівництві нею. В той час коли Сталін і Молотов дружньо спілкуються із фашистами, Роман Шухевич керує важкими боями із фашистськими військами, захищаючи Закарпатську Україну.
В 1939-1940 роках Роман Шухевич Референт Зв’язку з Українськими Землями в СССР. В 1940-1941 роках Крайовий Провідник на Західних Окраїнах Українських Земель і член Революційного Проводу ОУН. В 1940 році організує і очолює Український Легіон.
В червні 1941 року Український Легіон є єдиною українською військовою потугою на Українських Землях, котра захищає щойно створений уряд Незалежної України у Львові. Воїни Українського Легіону оволодівають важливими громадськими об’єктами у Львові та створюють умови для діяльності української влади по всій Україні.
В липні-серпні 1941 року німецькі війська арештовують керівників Українського Легіону та членів Українського Державного Правління. Відновлення України було жорстоко придушене в катівнях Гестапо.
В 1943 році Роман Шухевич обіймає посаду Головного Командира УПА.В травні 1943 року рішенням ПроводуОУН Роман Шухевич стає Головою Бюро Проводу ОУН. В серпні 1943 року Третій Великий Збір ОУН затверджує його на тому посту. В липні 1944 року Великий Збір Української Головної Визвольної Ради обрав Романа Шухевича Головою Генерального Секретаріату УГВР.
В 1945 році, коли по виході з тюрми Степан Бандера повернувся на пост провідника ОУН, Роман Шухевич обійняв пост Голови ПроводуОУН на Українських Землях.
В періоді 1943-1950 років Роман Шухевич, як Головний Командир УПА, Голова Проводу ОУН на Українських Землях і Голова Секретаріату УГВР, керує національно-виз вольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлер івських та московсько-біль шовицьких окупантів.
5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув у бою з загонами НКВС в Білогорщі біля Львова.

Обратная ссылка с вашего сайта

Оставьте комментарий

151